Проблема кадрового забезпечення економіки України не є новою. Традиційно актуальними є питання балансу між якісними показниками пропозиції з боку працівників та потребами бізнесу, зокрема у старопромислових регіонах. В умовах війни проблемою критичного впливу стає масштабний дефіцит кадрів, обумовлений обмеженими можливостями віддаленої роботи, розташуванням підприємств на територіях, близьких до фронту, наслідками мобілізації. Значний обсяг втрат та руйнувань промислових об’єктів є чинником, що актуалізує проблему збереження промисловості в структурі економіки України. Тому питання повоєнного відновлення виходить за межі галузі та потребує нової політики, спроможної об’єднати та забезпечити вплив широкого кола стейкхолдерів (держава, бізнес, система освіти, громади тощо). У зв’язку з цим, для пошуку напрямів реагування на окреслені проблеми, пропонується оперувати терміном «освітньо-професійний потенціал промисловості», який об’єднує частину економічно активного населення відповідного профілю та мотивації (кадрова складова), мережу закладів освіти технічного профілю та суміжних сфер (освітня складова), інституційний простір державних політик (інституційна складова), трендів поведінки стейхолдерів та суб’єктів ринку (поведінкова складова), а також безпосередньо промисловий сегмент економіки у статусі замовника-роботодавця (інфраструктурна та ринкова складова). Отже, освітньо-професійний потенціал розвитку промисловості формується та розвивається у системі зв’язків між державним, ринковим, громадським впливом на функціонування суспільно значущих сфер.
Abstract
Keywords (in English)
Manuscript file