Ефективна боротьба проти корупції в Україні потребує належного законодавчого забезпечення, формування дієвої системи державних органів, забезпечення належного координування формування та реалізації антикорупційної політики, превентивних заходів запобігання корупції. Розбудова такої інституційної системи повинна відповідати міжнародним стандартам і передовій світовій практиці.
Україна приєдналася до міжнародного антикорупційного руху, ратифікувавши низку міжнародно-правових документів і розробивши на їхній основі національне антикорупційне законодавство. Громадянське суспільство визнало антикорупційну реформу найбільш нагальною в нашій державі, спрямовану на узгодження антикорупційного законодавства з міжнародними, зокрема європейськими стандартами [1].
Теоретичні засади корупції у публічному секторі розглядають О. Альциванович, І. Бенько, А. Бухтіарова, М. Голованенко, О. Голота, Ю. Івашук, Т. Кустова, А. Новак, С. Сисюк, Р. Тосько, К. Хусанова, Я. Цимбаленко та інші.
Одним із основних напрямів у сфері запобігання корупції є виявлення корупційних ризиків, які можуть виникнути в діяльності державних службовців, а також усунення умов та причин виникнення цих ризиків.
При цьому, за поширеністю корупційні ризики в діяльності державних службовців можна розташувати в такому порядку:
- недоброчесність державних службовців;
- виникнення конфлікту інтересів;
- безконтрольність з боку керівництва;
- наявність дискреційних повноважень [1].
Слід звернути увагу на те, що перше місце серед корупційних ризиків не випадково посідає недоброчесність поведінки державних службовців.
Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактори мають досить великий вплив на сумлінність державних службовців при виконанні останніми посадових обов’язків, оскільки державний службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному становищі.
При оцінці корупційних ризиків та розробці планів протидії корупції (ППК) та антикорупційних програм треба керуватися діючим законодавством. Серед ключових нормативних актів такі:
- Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14.10.2014 зі змінами (введення в дію 26.04.2015 ).
- Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 № 1698-VII.
- Кримінальний Кодекс України, від 05.04.2001 № 2341-III.
- Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» від 07.12.1984 № 8073-X.
- Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.
Закон України «Про запобігання корупції» [2] дає визначення поняттю корупції, визначає конфлікти інтересів та їхнє врегулювання, обмеження щодо подарунків посадовим особам, обмеження щодо сумісництва та суміщення, обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, обмеження спільної роботи близьких осіб, встановлює правила етичної поведінки, порядок фінансового контролю над посадовими особами, порядок захисту викривачів, а також вимоги щодо розробки антикорупційних планів.
Законом [2] також створено Національне агентство з питань запобігання корупції з широкими повноваженнями по формуванню та впровадженню антикорупційної національної політики та іншими повноваженнями. Законом передбачається кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.
Серед загальних підходів до мінімізації корупційних ризиків можна назвати такі:
- усунення корупціогенних факторів в законодавчих та нормативних актах;
- стандартизація і оптимізація бізнес-процесів та розробка стандартних операційних процедур (СОП) стосовно ключових функцій з чітким описом виконання функцій та розмежуванням відповідальності і повноважень;
- відокремлення та розмежування несумісних функцій;
- впровадження внутрішніх кодексів поведінки, з механізмами попередження, виявлення та врегулювання конфлікту інтересів, а також обмежень та правил щодо одержання подарунків, переваг, пільг, іншої зовнішньої (благодійної) допомоги;
- проведення періодичних тренінгів та підвищення кваліфікації для посадових осіб усіх рівнів стосовно етики, конфлікту інтересів, матеріальної відповідальності за порушення та інших питань;
- мінімізація безпосередніх контактів та можливостей впливу у процесі прийняття управлінських рішень;
- запровадження громадського контролю за процесом прийняття управлінських рішень;
- проведення періодичного оцінювання якості, ефективності й результативності діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави;
- забезпечення обов’язковості проведення службових розслідувань (перевірок) за кожним фактом ймовірної корупційної поведінки;
- встановлення персональної відповідальності за неналежне виконання обов’язків.
Задля попередження можливих корупційних ризиків на публічній службі необхідні відповідні заходи, а саме:
- налагодження ефективних комунікацій з правоохоронними органами у сфері протидії корупції;
- вивчення досвіду проведення антикорупційних реформ в ЄС;
- використання електронної системи ProZorro;
- застосування сучасних інформаційних технологій та електронної системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
- сприяння формуванню довіри суспільства до антикорупційної політики держави.
Література:
1. Юсова, К., & Акімова, О. (2020). Корупційні прояви у системі публічних закупівель та їх класифікація. Підприємництво та інновації, (11-1), 37-42.
2. Закон України «Про запобігання корупції» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text