УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ В СИСТЕМІ СУБ'ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація. Тези присвячені дослідженню діяльності Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини в системі суб’єктів публічного управління.

Проаналізовано правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Уповноважений, Омбудсман), окреслено проблемні питання його діяльності в системі суб’єктів публічного управління. Також акцентована увага на тому, що законодавство, яке регулює питання правового статусу Уповноваженого, потребує ґрунтовного оновлення. Окреслено практичні висновки та рекомендації для організаціїефективного забезпечення діяльності Уповноваженого.

Ключові слова: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Омбудсман, державне управління, суб’єкти державного управління, повноваження.

Найважливішим складником сфери суспільного життя та змістовною формою функціонування владних публічних органів є публічне адміністрування. Євроінтеграційний курс України не тільки сприяє формуванню системи суб’єктів публічного адміністрування за допомогою їх кількісного та якісного розширення, а й становленню України як правової, демократичної та соціальної держави.

Сучасні реалії та обраний зовнішньополітичний курс країни призвели до переосмислення багатьох положень науки публічного адміністрування. Особливе місце при цьому належить питанням, які стосуються предмету правового регулювання, внутрішньої системи та суб’єктів публічного управління та адміністрування.

Розглядаючи дане питання було проаналізовано праці сучасних вчених, які вивчали систему суб’єктів публічного управління, у тому числі й статус Уповноваженого. До таких науковців можна віднести: Ю.М. Козлова, В.Б. Авер’янова, Д.П. Калаянова, Ю.М. Старилова, Т.О. Коломоєць, І.П. Голосніченко, В.К. Колпакова, Ю.П. Битяк та інші.

Система суб’єктів публічного адміністрування виділяє Уповноваженого в окрему від органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування категорію. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – окремий інститут системи суб’єктів публічного адміністрування, як і Президент України, Верховна Рада України, Національний Банк України, військово-цивільна адміністрація та інші важливі інституції.

Система гарантій прав і свобод громадян України надає особливі повноваження інституту Омбудсмана – дієвій контролюючій інстанції, що передбачає дотримання прав і свобод людини в різних сферах життєдіяльності. Він є незалежною посередницькою інституцією, яка має визначені законодавством важелі впливу на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Діяльність Уповноваженого врегульовано Конституцією України [1], законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»[2], «Про доступ до публічної інформації»[4], «Про звернення громадян» [5], «Про захист персональних даних» та деякими іншими нормативно-правовими актами. Конституція України в статті 55 визначає правовий статус Омбудсмана, а саме закріплення права громадян звертатися до Уповноваженого для захисту своїх прав.

На законодавчому рівні визначено, що Уповноважений є додатковим гарантом реалізації та захисту прав суб’єктів правовідносин. Омбудсман має на меті здійснювати парламентський контроль за дотриманням в Україні прав і свобод громадян у будь-якій сфері суспільних відносин.

Діяльність Уповноваженого передбачає підготовку щорічних доповідей – виступів про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина [4].

Відокремленість статусу Омбудсмана від інших державних інституцій, його незалежність дозволяє посилювати дієвість правозахисного механізму, гарантує в Україні принципи реалізації норм права. Про незалежність цього суб’єкта свідчать положення законодавства про те, що повноваження Омбудсмана ніяким чином не пов’язані зі строком повноважень Верховної Ради України; існує особлива процедура притягнення до відповідальності Уповноваженого; заборона органам державної влади вимагати від Омбудсмана роз’яснень по справах; користування правом недоторканності на весь час своїх повноважень.

Реалізовуючи правозахисні функції Уповноваженим найактуальнішим питанням є те, що Омбудсман не наділений імперативними владними повноваженнями. Через певні порушення з боку органів влади такі форми захисту, як судова та адміністративна, стають в певний момент недієвими для громадян. Тому в подібних ситуаціях передбачена можливість звернення громадян до Уповноваженого, який зобов’язаний оперативно реагувати на порушення прав шляхом направлення подання до зазначених органів, до компетенції якихвходить розгляд того чи іншого ймовірного порушення. При цьому Уповноважений не має права втручатися в законну діяльність цих органів.

Вважаємо, що на сьогоднішній день, маючи на меті поновлення прав громадян,Омбудсман суттєво обмежений в правах щодо впливу на органи влади, а також їх посадових осіб. В сучасних реаліях законодавство пропонує для вирішення проблем Уповноваженому використовувати закріплений в Конституції України основний механізм реакції на порушення прав громадян – створення актів реагування. Процедура передбачає лише направлення запитів та подання на розгляд до органів публічної влади, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також їх посадових та службових осіб.

Водночас для посилення повноважень на виконання функцій контролю доцільним кроком є надання Уповноваженому за певні порушення (невиконання законних вимог Омбудсмана, надання завідомо неправдивої чи викривленої інформації, створення перешкод роботи Уповноваженого, а також недодержання строків надання матеріалів) можливості самостійно застосовувати заходи адміністративно-правової відповідальності.

Через те, що закон не визначає юридичну силу надісланим Уповноваженим актів реагування, непоодинокими є випадки, коли вимогами Омбудсмана нехтують (не виконують його доручення, формально відносяться до розгляду надісланих запитів та листів). За подібного роду порушення тривалий час не передбачалося юридичної відповідальності. Однак, на сьогоднішній день стаття 188⁴⁰ Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає таке покарання, як накладення штрафних санкцій до посадових осіб та громадян, що є суб’єктами підприємницької діяльності. Розмір штрафу за невиконання законних вимог Уповноваженого та його представників становить 100 – 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [3].

З метою вдосконалення законодавства про діяльність Уповноваженого, опираючись на світову практику, пропонуємо: наділити Уповноваженого правом законодавчої ініціативи; правом звернення до суду про скасування актів, що порушують права громадян України;посилити відповідальність за ігнорування запитів та подань Омбудсмана або неналежне реагування на них.

Не менш важливим необхідним засобом удосконалення діяльності Омбудсманавважаємо належну регламентацію та законодавче регулювання порядку звернень громадян доУповноваженого.

Вищенаведене дає підстави зробити висновки, що ефективна реалізація Уповноваженим своїх повноважень має призводити до демократизації взаємовідносин органів публічної влади та приватних осіб. Вищезазначені заходи мають на меті захист прав та свобод громадян, гарантію їх законних інтересів у разі виявлення фактів порушень.

Література:

1. Koнcтитуцiя Укpaïни вiд 28 чepвня 1996 poку. Biдoмocтi Bepxoвнoï Paди Укpaïни.1996. № 30. Cт. 141.

2. Пpo Упoвнoвaжeнoгo Bepxoвнoï Paди Укpaïни з пpaв людини: Зaкoн Укpaïни вiд 23гpудня 1997 poку № 776/97-BP. Biдoмocтi Bepxoвнoï Paди Укpaïни. 1998. № 20. Cт. 99.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/80731-10 (дата звернення: 10.03.2020).

4. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 (Дата звернення 07. 12. 2022 р.)

5.  Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 47. Ст. 256.

6. Про захист персональних даних : Закон України від 01.06.2010 р. №2297- VI // Верховна Рада України. Офіційний вісник України від 09.07.2010 р. Офіц. вид. 2010. № 49. С. 199, стаття 1604, код акта 51762/2010.

7. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. 2022. URL: https://ombudsman.gov.ua/storage/app/media/uploaded-files/schoricha-dopovid-2021.pdf (Дата звернення 07. 12. 2022 р.)