Одним із аспектів соціально-психологічного потенціалу державного службовця як показника ефективності управлінської діяльності на державній службі є врахування вродженого ресурсного потенціалу. Індивідуальність сучасного державного службовця - це цілісна сукупність рис особистості, органічна єдність особистісних якостей та особливостей участі у суспільних відносинах через державну службу. Управління людськими ресурсами на державній службі дозволяє організації відповідати вимогам конкурентного середовища, що динамічно розвивається. Потенціал людей є основним і найважливішим джерелом розвитку та успіху будь-якої організації. До нього відносяться зрілість, раціональність і самостійність в ухваленні рішень, готовність брати на себе відповідальність за наслідки рішень, ініціативність, вихід за межі необхідного, дія, а не пошук виправдань, активний і енергійний вплив на події, адаптивність, готовність до змін, здатність змінювати поведінку за умови зміни обставин і висока мотивація до досягнення соціально значущих цілей.
Проблема ресурсного потенціалу має різні аспекти залежно від того, з яких джерел його розглядають: індивідуальний соціально-психологічний потенціал, людський, , емоційний, адміністративний, лідерський, та ін. Щодо особистості соціально-психологічного потенціалу, який є важливою складовою ресурсного потенціалу системидержавного управління, то співробітники вибудовують професійні та кар’єрні траєкторії, є ефективними та задоволеними, досягають особистих та організаційних цілей, вибудовують ефективні робочі стосунки, припускають, що вони сприяють втіленню цінностей, керуючись внутрішніми стандартами. Соціально-психологічний потенціал особистості державних службовців є вирішальним параметром успіху і передумовою кар’єрного зростання, управлінської діяльності та ефективного оволодіння лідерством.Всі, без виключення, люди мають людський потенціал, а індивідуальні відмінності полягають лише в ступ ені його розкриття, тобто в зрілості особистості [1, с. 309]. Латентні здібності - це здібності, які проявляються за певних умов. У повсякденній свідомості під потенціалом індивіда розуміють те, що передбачає розкриття і розвиток, що допомагає йому досягати успіху і ефективно виконувати свою діяльність. Теоретичне осмислення цієї реальності в наукових дослідженнях залишається фрагментарним і позбавленим конкретики.
Соціально-психологічний потенціал особистості став міждисциплінарною темою і має відношення до проблем «сталого розвитку». Поняття людського потенціалу вивчається з різних точок зору: соціально-організаційної, економічної, соціально-екологічної та екзистенціальної [2]. Сьогодні питання людського потенціалу набуває нового значення, що пов’язано зі зростанням темпів і різноманіттям змін у всіх сферах життя. Сучасний більш динамічний світ спонукає до нових підходів у вирішенні цього старого питання, акцентує увагу на динамічних аспектах особистості: готовності до бажаних змін та несхитність небажаним змінам, з’являються нові підходи до особистісних характеристик та їх вимірювання, що відкриває нові перспективи. Серед цих підходів особливо виділяється позитивна психологія[1, с. 296].
Проблема особистісного потенціалу, поступово витісняючи проблему людського потенціалу, є сучасною постановкою відносно традиційного питання про психологічні чинники і механізми динамічної стійкості та ефективності особистості в мінливому світі. Розглядаючи потенціал особистості як адаптацію до соціальних вимог, доцільноакцентувати увагу на таких особистісних якостях як складових потенціалу особистості, що сприяють його реалізації - це толерантність, готовність до саморозвитку і самовдосконалення, культура системного мислення, організаційної поведінки, спілкування, навичок роботи в команді, висока професійна відповідальність, організаторські та лідерські здібності, стійкість до постійно мінливих соціальних, психологічних та економічних факторів, гнучкість і креативність мислення.
З огляду на унікальні характеристики вродженого ресурсного потенціалу особистості, незаперечним є той факт, що суспільна цінність головного людського ресурсу, саме людини є найвищою. Існує велика кількість вроджених факторів, і не всі вони можуть бути враховані. Одним із підходів до вродженого ресурсного потенціалу є розгляд інстинктів у контексті їхньої прихильності до певних видів діяльності [3, с. 129].
Отож, поняття соціально-психологічний потенціал особистості розглядається через його співвідношення з людським потенціалом, проблема якого розроблялася в міждисциплінарному аспекті. Розглядаючи особистість через призму її соціальної діяльності, було визначено п'ять основних видів діяльності і відповідно до них різні види потенціалу особистості: пізнавальний; ціннісний; творчий; комунікативний; естетичний. Узагальнена інтегративна модель соціально-психологічного потенціалу особистості є важливою складовою ресурсного потенціалу системи державного управління, і складається з реалізованих актуальних ресурсів і нереалізованих можливостей, як державних управлінців, так і системи державного управління. Ресурсний потенціал можна поділити на інформаційно-когнітивний, фахово-кваліфікаційний, організаційний, комунікативний, репродуктивний, духовний та моральний. Основними інструментами їх реалізації є особистісні стратегії, насамперед стратегій життєвого благополуччя, успіху та самореалізації. Сюди ж включені такі поняття, як менталітет і самоефективність. Спільним для всіх підходів є вивчення соціально-психологічного потенціалу особистостіяк активного джерела індивіда, що формується під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників і проявляється в навколишньому середовищі. З огляду на ці показники соціально-психологічного потенціалу системи державного управління, рівень особистісно-професійного зростання державних службовців, базовий прообраз їхньої особистості, є умовою для їх подальшої ефективної роботи та ефективності діяльностідержавної служби в цілому.
Література.
1. Шевченко Р. М. Мотивація професійної діяльності жінок-державних службовців як чинник їх стресостійкості. Психологічні науки: проблеми і здобутки. 2018. Випуск 2. С. 294-313.
2. Чечель А. Розвиток лідерських якостей державних службовців як шлях удосконалення компетентнісно-орієнтованої моделі управління персоналом на державній службі. Університети і лідерство. 2016. № 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/univlead_2016_2_10.
3. Брич Л. В. Врахування інстинктивного потенціалу особистості як важливого компоненту кадрового забезпечення в системі державного управління / Л. В. Брич // Інвестиції: практика та досвід. 2017. № 6. С. 128-130.