Вже декілька десятиліть соціальне підприємництво вважається важливим і поширюваним феноменом, особливо в зв’язку з неспроможністю державних та інших сервісів зменшити такі соціальні виклики, як бідність, соціальне виключення чи забруднення довкілля. Багатовимірність цього концепту полягає у тому, що найчастіше це креативна діяльність, спрямована на підтримку тих, хто потребує допомоги, людей із вразливих категорій, і ця діяльність засновується на новаторському підході до вирішення соціальних проблем [1].
Таке розуміння є можливим, якщо узагальнити та проаналізувати ряд наукових визначень фахівців, що досліджують це явище в різних країнах та умовах. Приміром, Mair & Martı (2006) вважають, що в різних культурних контекстах соціальне підприємництво розуміється неоднаково і наводять приклади, що в одному випадку соціальне підприємствомає на меті здобути соціальний вплив і замінити державу і бізнес в певних питаннях соціального забезпечення (обслуговування); в іншому – це торговельне підприємство, яке свій прибуток (або велику його частину спрямовує на фінансування соціальних потреб; в третьому випадку соціально підприємницькою вважається компанія, створена для вирішення соціальної проблеми (має соціальну місію), яка не несе збитків та не створює дивідендів [2].
У будь-якому разі всі ці визначення вказують, що підприємницькі моделі, застосовувані такими організаціями, дозволяють створити певну соціальну цінність для груп, що зазнають соціального виключення.
Важливо також відрізняти соціальне підприємство від соціально відповідальної бізнес-діяльності. Самер Абу-Сайфан говорить в цьому випадку про наявність певної місії у соціального підприємства. Тоді як соціально відповідальний бізнес такої місії не передбачає, а просто вдається до соціальних заходів в залежності від контекстів і умов своєї діяльності. При цьому місія соціального підприємства може бути притаманна як неприбутковим організаціям, які використовують певні стратегії отримання доходу, щоб і забезпечувати себе, і виконувати свою соціальну місію, постійно розширюючи її або за рахунок нових видів соціальної допомоги, або охоплюючи все більші кола соціально вразливих груп. Прибуткові організації так само можуть бути соціальними підприємцями в тому випадку, коли вони повністю фінансово незалежні і розпоряджаються своїм прибутком задля виконання заявленої соціальної місії [3].
Так само важливо указати відмінність між соціальним і комерційним підприємством. Домінантність соціальної місії завжди спостерігається у соціального підприємства і навіть провал ринку, який може бути катастрофічним для підприємства комерційного, соціальне підприємство використовуватиме як перспективну можливість. Оперування ресурсами у комерційного та соціального підприємства теж різне: у соціального зазвичай менше ресурсів і тому воно не може конкурувати із комерційним. За таким важливим критерієм як продуктивність соціальне підприємство теж поступається комерційному, оскільки індикатори його продуктивності складно визначити, так само як неможливо визначити чіткий часовий дедлайн створення його продукту чи послуги і дуже індивідуальними у кожного соціального підприємства є фактори соціального впливу.
В Україні , зважаючи і на культурний (як указують Mair & Martı [2]) і на сучасний воєнний контекст, до соціальних підприємств будемо відносити ті, які дотримуються певних моделей соціального бізнесу. Ці моделі виділені, наприклад, у [4] і включають як основну задачу:
- Підтримку підприємців. Послуговуючись цією моделлю підприємства, наприклад, можуть надавати фінансові послуги особам вразливих категорій для відкриття власного бізнесу. Розвинувшись, ці підприємці можуть вести потім і соціально-комерційну, і просто комерційну діяльність.
- Працевлаштування осіб із вразливих категорій. Люди з таких категорій (люди з фізичними вадами чи військовими пораненнями, бездомні, соціально незахищена молодь, колишні засуджені) не можуть конкурувати на традиційному ринку праці і тому потребують підтримки та особливого ставлення з боку роботодавця.
- Фінансування соціальних програм. Підприємства використовують для фінансування соціальних програм дохід від проданих товарів чи послуг (такою моделлю часто послуговуються громадські організації). У їх
- Брокерська або посередницька діяльність між клієнтами такого підприємства та зовнішнім ринком. Обов’язковою характеристикою клієнті є його приналежність до вразливих категорій.
Відповідно до цих моделей укладено український Каталог соціальних підприємств виданий у 2017 році в рамках проекту «Соціальні підприємства в Україні», що реалізовувався громадською організацією «Молодіжний центр з проблем трансформації соціальної сфери “СОЦІУМ-ХХІ”», за фінансової підтримки Western NIS Enterprise Fund.
Аналіз підприємств за типом показав, що 150 підприємств, підтверджених як соціальні підприємства (незалежно від організаційно-правової форми) працевлаштовують вразливі групи населення (ветерани АТО, ВПО, з інвалідністю, тощо), частину або весь прибуток виділяють на фінансування благодійних організацій чи фондів, або на підтримку вразливих груп населення, проведення соціальних, культурних заходів чи проектів, які вирішують соціальні та/або екологічні проблеми [5, с. 4].
З усіх представлених в Каталозі підприємств найпоширеніша модель - працевлаштування людей із вразливих чи соціально незахищених категорій – 34% підприємств зі списку; реінвестування прибутків на вирішення певних соціальних проблем - 29% підприємств зі списку; поєднання працевлаштування та реінвестування за - 24% проаналізованих бізнесів; виготовлення продукту чи сервісу, який сам по собі вирішує певну соціальну проблему, за такою моделлю працює 11% підприємств (серед таких «Україна без сміття»). Та ще 2% всіх соціальних підприємств займають різні кооперативи, серед яких переважно сільськогосподарські.
Таким чином, узагальнивши принципи і критерії, за якими підприємства слід відносити до соціальних, найбільш характерною їх ознакою виділяємо наявність місії допомоги соціально вразливим групам суспільства або групам, які зазнають соціального виключення. Способи цієї допомоги диверсифікуються відповідно до різних моделей, які пов’язані або з працевлаштуванням осіб із названих суспільних груп, або фінансуванням соціальних програм, спрямованих на допомогу цим групам. Робота з даними з Каталогу соціальних підприємств т в Україні дозволила зібрати інформацію про кількість таких бізнесів, про те, в яких сферах вони найчастіше працюють та за якими моделями.
Література:
1. Комарницький, І. Ф., Галушка, З. І. (2010). Соціальна відповідальність бізнесу як інструмент управління сучасним підприємством. URL: http://zbirnuk.bukuniver.edu.ua/issue_articles/7_1.pdf
2. Mair, J., & Martı, I. (2006). Social entrepreneurship research: A source of explanation, prediction, and delight. Journal of World Business, 41, 36-44
3. Abu-Saifan, S. (2012). Social entrepreneurship: Definition and boundaries. Technology Innovation Management Review, 2(2), 22-27. https://timreview.ca/sites/default/files/article_PDF/Saifan_TIMReview_February2012_2.pdf
4. Чубук М.О. (2017). Соціальне підприємництво як вирішення соціальних проблем. Матеріали конференції «Розвиток європейського простору очима молоді: економічні, соціальні та правові аспекти» 28.04. 2017 http://repository.hneu.edu.ua/bitstream/123456789/16350/45/549.pdf
5. Каталог соціальних підприємств України 2016-2017 рр. (2017). [довідник]. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія. https://socialbusiness.in.ua/knowledge_base/kataloh-sotsial-nykh-pidpryiemstv-ukrainy-2016-2017-rr/