Децентралізацію соціальних послуг можна реалізувати за рахунок розукрупнення великих закладів і центрів, що сприяє зменшенню нерівності громадян у доступі до соціальних, медичних, освітніх та інших служб, їх територіальне наближення до місця проживання людини. Характерною рисою є диверсифікація постачальників послуг усіх форм власності. Для чого необхідна відкритість інформації щодо переліку соціальних послуг та державних і недержавних установ, які їх надають у конкретній місцевості. Надавачі соціальних послуг комунального сектору чинять супротив застосування системи соціального замовлення, користуючись своїм наближенням до частини бюджетного фінансування.
Проблемами надання соціальних послуг займалися багато науковців, серед яких: Гафарова К.Е., Ільчук Л. І., Казанчан А.А., Лисяк Л. В., Макарова О.В., Новікова О. Ф., Логачова Л. М., Денисова Ю. В., Санчич О. С., Марильова А. В., Шубна О. В. Зазначені у їх роботах підходи до надання соціальних послуг можна реалізувати за рахунок використання недержавних організацій, які мають підготовлені людські ресурси та інноваційні технології соціальної роботи.
На думку Гафарової К.Е. більшість центрів соціальних служб неефективно залучають ресурси недержавного сектора на місцях або не співпрацюють [1].
Нагальна потреба у модернізації вітчизняних соціальних служб викликана необхідністю повного соціального охоплення послугами найуразливіших категорій населення та своєчасному наданню їм адресної та якісної підтримки.
Л. Лисяк, визначає відсутність реально гарантованих зобов’язань держави щодо фінансового забезпечення соціальної сфери на місцевому рівні; неефективність механізмів витрачання коштів місцевих бюджетів; розпорошеність бюджетних ресурсів та неможливість концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціального розвитку територіальних громад; відсутність реальних механізмів для пошуку та залучення додаткових джерел фінансових ресурсів розвитку соціальної інфраструктури на рівні місцевих органів влади [2].
Макарова О.В. пропонує звернути увагу на альтернативні джерела фінансування соціальних послуг (самоокупність або фінансування за рахунок благодійних коштів) [3].
Соціальна інтеграція через розвиток системи нестаціонарних закладів, де соціальне обслуговування осіб відбувається за місцем їхнього проживання. До системи нестаціонарних закладів Казанчан А.А. відносить: центри (денних послуг, тимчасового догляду, підтримки родин та опікунів, кризові, раннього втручання тощо); притулки (відкритого типу); моделі самостійного проживання у громаді (будинки групового проживання, міні-гуртожитки, соціальний супровід проживання у власній квартирі тощо); профілактичні програми (попередження насильства в сім’ї, дитячої бездоглядності, соціального сирітства, інституалізації); програми фостерінгу (перебування, догляду, виховання в прийомних сім’ях); програми розвитку волонтерського руху у наданні соціальних послуг; інноваційні послуги на базі інтернатних установ тощо [4].
Державні органи необхідно залишити як замовника і контролера за якістю соціальних послуг, шляхом виконання функцій із їх ліцензування та стандартизації. Контроль з боку держави необхідний за наданням соціальних послуг, за рівнем кваліфікації працівників та якостю надання соціальних послуг тощо.
Для недержавних організацій, отримання замовлення від місцевих органів влади є визначенням високого рівня послуг, що вони пропонують. Така система є додатковим стимулом і для державних структур, оскільки їх неефективна робота може привести до втратити бюджетного фінансування.
Держава значно виграє від децентралізації сфери соціальних послуг, оскільки її обмежені бюджетні ресурси використовуватимуться ефективніше, а населення буде краще забезпечено соціальними послугами, яких воно потребує.
Література:
1. Гафарова К.Е. Глобальна трансформація системи соціальних послуг: автореф. дис. ... канд. екон. наук: [спец.] 08.00.02 / К.Н. Гафарова. – К.: ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», 2011. – 20 с.
2. Макарова О.В. Соціальна політика в Україні: Монографія / О.В. Макарова ; Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України. – К., 2015. – 244 с.
3. Лисяк Л. В. Фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні: проблеми та перспективи. Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Економіка. 2017. Т. 25. Вип. 11(1). С. 23–30.
4. Казанчан А.А. Соціальне обслуговування громадян в Україні: проблеми теорії та практики / А.А. Казанчан // Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2015. – No 4. Том. 2. – С. 14–18.