Аналіз сучасного етапу реалізації Державної політики охорони здоров’я в Україні свідчить про наявність певних здобутків, отримання вітчизняного реформаторського досвіду. Водночас реальність демонструє повільність реформи системи охорони здоров’я. Слід зазначити, що у вітчизняному просторі реформа системи охорони здоров’я перебуває у центрі уваги, постійно актуалізується політиками, медичними працівниками, суб’єктами громадськості, експертами та інші. Вона є першорядною у вимірі Стратегії сталого розвитку нашої країни після закінчення війни, а належне формування і реалізація Державної політики охорони здоров’я є однією із головних функцій і завдань держави щодо забезпечення належного збереження, функціонування і розвитку вітчизняного суспільства.
Теоретичні питання дослідження регулюючого впливу держави на систему охорони здоров'я досліджували багато науковців: Вороненко Ю.В., Гойда Н.Г., Кринична І.П., Лехан В.М., Лупей-Ткач С.І., Слабкий Г.О., Пашков В.М., Петрова С.В., Слабкий Г.О., Петриченко О.О., Співак М.В., Ткачева Т.М., Шевченко М.В. та інші. Проте недостатньо систематизовано питання реформування системи охорони здоров'я України.
На відсутності стратегічних реформаторських політико-правових рішень наголошує М.В. Співак [1].
До проблем державного управління реформою системи охорони здоров’я в Україн І.П. Кринична [2] відносить:
- нормативно-правову фрагментарність і складність, дублювання, нечіткість фінансової і матеріальної звітності, дефіцит фінансування;
- пропонує корінну зміну стратегії медичної політики, механізмів державного управління, розвиток обов’язкового медичного страхування і його поєднання з бюджетним фінансуванням, інше.
К.Г. Руських [2] до недоліків відносить відсутність:
- офіційної стратегії реформування системи охорони;
- стратегічного бачення нових моделей Державної політики охорони здоров’я і системи охорони здоров’я;
- - професійних реформаторів у середовищі публічної служби; явно вираженої зацікавленості суспільства у медичній реформі;
- мотивації фахівців, зацікавленості медиків і пацієнтів та політиків.
Реформування системи охорони здоров'я в Україні відбувається шляхом регулювання чотирьох рівнів галузі:
- конституційного;
- загального;
- національного;
- спеціального.
В цілому ці рівні галузі визначають напрям трансформації та вектор розвитку галузі.
В Україні реформа системи охорони здоров’я розтягнулася на тривалий час, значні проблеми зумовлюють суттєве відставання України від реформ в інших країнах. До проблем реалізації Державної політики охорони здоров’я відносять низькі темпи втілення, непослідовність, безсистемність тощо. І головне – відсутнє стратегічне бачення Державної політики охорони здоров’я і нової моделі системи охорони здоров’я. Не достатньо пророблена стратегія медичної реформи, не усвідомлені суспільством цілі і терміни побудови цієї системи, відсутня соціальна мотивація і зацікавленість тощо.
Нова система охорони здоров’я повинна стати соціальною інновацією, яка поєднає методи стратегічного, проєктного і програмного менеджменту.
Література:
1. Співак М.В. Державна політика здоров’язбереження: світовий досвід і Україна : монографія. Київ : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Видавництво «Логос», 2016. 536 с.
2. Кринична І.П. Обґрунтування необхідності проведення реформування системи охорони здоров’я в Україні: історичний аспект. Аспекти публічного управління. 2015. № 3. С. 19-26.
3. Руських К. Реформи первинної медичної допомоги в країнах Центральної та Східної Європи. Уроки для України. Проєкт «Популярна економіка: моніторинг реформ». № 8. 2012. С. 29-35.