Актуальність розвитку соціального підприємництва в Україні посилюється в контексті впровадження як адміністративно-територіальної так і реформи в галузі охорони здоров’я, оскільки воно може виступати інструментом вирішення соціально-економічних проблем громади та суспільства в цілому. Визначити популярність соціального підприємництва дозволяє розуміння того, що державний і приватний сектор не можуть впоратися з проблемами суспільства.
Під час виникнення соціальної підприємницької діяльності у всьому світі було виявлено три вирішальні макродинаміки:
- уповільнення публічного пропонування соціальних послуг;
- існуюча нерівновага у розподілі рівня доходів збільшила потребу в нових бізнес-стратегіях;
- посилення конкуренції в некомерційному секторі за отримання грантів [1].
Війна може надати додаткового стимулу для повного впровадження реформ системи охорони здоров'я, тому що відновлення системи охорони здоров'я відіграє вирішальну роль у процесі національного відновлення шляхом забезпечення відновлення базових послуг та реагування на нові, та щораз більші потреби серед населення, зокрема психічне здоров'я, реабілітація, контроль у сфері громадського здоров'я. Здоров'я є як невід'ємною частиною добробуту людини, так і інвестицією для довгострокового відновлення та зростання країни. Наявність високоякісних медичних послуг та медикаментів створює відчуття безпеки та нормального життя для усіх, надає людям впевненість у можливості повернутись додому та сприяє примиренню та довірі до місцевих та національних органів влади.
Однією з основних обговорюваних проблем у галузі охорони здоров’я, в українському суспільстві залишається низька якість медичних послуг, що створює соціальну напруженість. Суспільство незадоволено високою смертністю, частотою захворюваності на соціально-значущі хвороби, відсутністю профілактичних заходів і т.д. Крім того, у суспільства є потреба в системі оцінки якості наданих медичних послуг можливості її порівняння з системами інших країн. невідповідності випадку лікування стандартам і протоколам ведення хворих: «якість медичної допомоги визначається сукупністю ознак медичних технологій, правильністю їх виконання та результатами їх проведення, неякісне надання медичної допомоги - це надання медичної допомоги з порушенням медичних технологій і правильності їх проведення» [4]. За такого підходу якість медичної допомоги є, найчастіше, об'єктом зовнішнього контролю з боку органів державного регулювання сфери охорони здоров'я. При цьому неможливо оцінити справжні причини недостатнього рівня якості медичних послуг у кожному конкретному випадку та впровадити безперервну систему підвищення якості в кожному окремому медичному закладі та в галузі в цілому.
Підвищення економічності, мінімізація витрат на виробництво медичних послуг при підвищенні їхньої якості призводять до значної оптимізації процесів. При формуванні моделей процесів надання якісних медичних послуг, які б дозволили зняти існуючі проблеми обмежених ресурсів, можна використовувати досвід передових країн. До такого досвіду можна віднести самостійне професійне регулювання діяльності медичних працівників через лікарське самоврядування, у якому за державою закріплюється обов'язок створення оптимальних умов його здійснення. У розвинених країнах сертифікація, визначення ступеня кваліфікації фахівців, ліцензування та акредитація приватних практик належать до напрямів роботи професійних медичних співтовариств. Лікарські асоціації у своїй діяльності не лише спираються на чинні нормативні акти, а й постійно покращують їх. Це постійний процес, який пов'язаний з розвитком науково-технічного прогресу в медицині, винаходом нових ліків та форм їх введення [2].
Сьогодні ринку послуг охорони здоров'я можна назвати основні моделі соціального підприємництва:
1. Некомерційна модель використовує традиційні доступні ресурси (кредити, гранти, пожертвування) для того, щоб реагувати на соціальні потреби [5]. Цю модель характеризує низька мотивація збільшення доходу. Некомерційна організація може отримувати прибуток, але вона використовується для досягнення передбачених статутом організації цілей, крім того, грантодавці або жертводавці самі визначають об'єкти та терміни фінансування, що виділяється. Підприємницька складова за цієї моделі зводиться до розумного використання виділених коштів. Власники соціальних підприємств мають мінімальний контроль над своєю діяльністю, а також за новими надходженнями коштів [3]. Дана модель у охороні здоров'я використовується для вирішення конкретної разової соціальної проблеми (будівництва лікарні, закупівлі обладнання, лікування орфанного (рідко зустрічається) захворювання тощо).
Комерційна соціальна модель передбачає вирішення соціальної проблеми комерційною організацією з допомогою власні кошти. У США створено експериментальний тип корпорацій - корпорації із забезпечення громадських інтересів (benefit corporation або B-корпорація). Такі підприємства проходять спеціальну сертифікацію і мають слідувати ясно вираженої соціальної місії, виконання якої відстежується незалежними спостерігачами, за податкові послаблення для всієї корпорації [3]. На 2016 рік закон про B-корпорації прийнято у 30 штатах США. Даний тип соціального підприємництва малоефективний у економічній ситуації, що склалася. Гібридна некомерційна модель може набувати безліч форм, суть яких полягає у виділенні в єдиній бізнес-структурі підрозділів, які відповідають за соціальний сектор, причому за рахунок використання прибутку самої корпорації [6]. У рамках цієї моделі соціального підприємництва некомерційні підрозділи корпорацій по суті стають дослідницькими та дозволяють підприємству через соціально спрямовану діяльність вивчати та тестувати нові ринки. Гібридна модель підприємства, на наш погляд, ідеально підходить до системи охорони здоров'я, включаючи фармацію, де некомерційні підрозділи ведуть наукову, дослідницьку, волонтерську діяльність, надаючи головному комерційному підприємству результати.
В умовах кризи, коли відбувається згортання соціальних програм, уповільнення розвитку медичної науки, державі було б раціонально перекласти частину відповідальності за якість медичних послуг на професійні організації через делегування частини прав щодо регулювання та сертифікації професійної діяльності. Впровадження нових методик лікування та розвиток медичної техніки можливо реалізувати через соціальне підприємництво з використанням податкового стимулювання.
Література:
1. Смаль В., Кокоть В. Що слід знати про соціальне підприємництво. URL: http://docplayer.net/80494249-V-smal-v-kokot-shcho-slid-znati-pro-socialne-pidpriiemnictvo-posibnik.html Дата звернення (14.11.2022)
2. Суханова, А. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЙОГО ДЛЯ УКРАЇНИ. Матеріали конференцій МЦНД, 2020. 38-40.
3. Alvord Sarah H., Brown David L., Letts Christine W. Social Entrepreneurship andSocietal Transformation: An Exploratory Study // The Journal of Applied BehavioralScience. 2004. № 3. с. 260-282.
4. Drayton William The Citizen Sector: Вecoming as entrepreneurial and competitive asBusiness // California management review 44. 2002. № 3.
5. Seelos Christian, Mair Johanna Social entrepreneurship: Creating new business modelsto serve the poor // Business Horizons. — 2005. — № 3. — с. 241-246.
6. Джилл Кикал, Томас Лайонс Соціальне підприємництво: місія — зробити світ краще. — К.: Центр учбової літератури, 2014. — 304 с.