Дослідження проблем генези громадських організацій як складового елементу громадянського суспільства є завжди актуальним, а саме особливості, становлення та функціонування громадських організацій в Україні. Особливої гостроти набуває питання спроможності українських громадських об’єднань виступати представниками інтересів держави і громадськості, а не окремих політичних сил.
Ю. Хабермас стверджує, що «громадськість, створюючи нові структури цивільного суспільства, тим самим протистоїть зазіханням держави, деспотизму абсолютизму, авторитаризму на права людини і висуває на перший план гуманістичні умови та цінності, немеркантильне, високодуховне, моральне поводження, самосвідомість, самовизначення, волю і гідність окремої особистості» [1].
Розгалужена мережа громадських організацій різного спрямування традиційно розглядається в якості однієї з ознак демократичного суспільства.
Громадянське суспільство розглядається як своєрідне символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик і цінностей, що охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик і параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави та є самоорганізованою" [2, с. 28].
Проте на рівень розвитку громадянського суспільства впливає не стільки кількість громадських об’єднань, скільки їх дієвість і можливість здійснювати помітний вплив на ухвалення політичних рішень у державі. Існування великої кількості громадських організацій різного спрямування не обов’язково означає високий рівень громадської активності.
Громадянському суспільству притаманні такі основні елементи: а) добровільні об'єднання громадян або неурядові (недержавні) організації; б) місцеве самоврядування; в) спільні цінності, що є підґрунтям національної ідентичності; г) громадські рухи та політичні партії, які не перебувають на жодному рівні влади; д) незалежні засоби масової інформації; е) громадська думка; є) прозорі та підконтрольні громадськості вибори й референдуми; ж) сформовані на основі громадян форми судових і правозахисних органів (колегії присяжних, муніципальна ви) борна поліція); з) відповідні дискурсивні практики у сфері культури, освіти, політичної і громадської активності, повсякденних норм спілкування та поведінки [2, с. 27].
Політична сфера суспільства, поєднує в собі як політичну систему, так і систему суспільного (соціального) управління. Різні форми суспільних об'єднань, включаючи громадські організації та їх осередки, є одним з основних елементів політичної сфери. Зміст, форми, види, типи політичного управління суспільством є різноманітними [4].
Основними проблемами у процесі налагодження партнерства та розвитку взаємодії між органами державної влади і громадськими організаціями можна вважати такі:
- зберігається формальний підхід інститутів влади до формування консультативно-дорадчих структур із залученням громадських організацій;
- в Україні немає цілісної стратегічної державної політики щодо розвитку партнерських відносин з громадськими об’єднаннями;
- неврахування чи й ігнорування пропозицій громадських організацій щодо тих чи тих аспектів політики внеможливлює результативність конструктивного діалогу;
- недостатня відкритість і прозорість органів державної влади внеможливлює здійснення неурядовими організаціями громадського контролю за діями влади, впровадження соціально важливих програм [3].
До головних тенденцій розвитку громадських організацій в Україні слід віднести:
- зростання кількості зареєстрованих громадських організацій;
- збільшення серед громадських організацій кількості тих, які орієнтовані на вирішення проблем військових, внутрішньо переміщених осіб та громадян, постраждалих від війни;
- збільшення обсягів фінансування громадських організацій переважно за рахунок надходжень від міжнародних благодійних організацій-донорів;
- поширення волонтерської діяльності серед населення України, яке навіть надає перевагу участі у волонтерській діяльності членству в громадських організаціях;
- зростання довіри населення України до діяльності волонтерів та громадських організацій.
Демократична самоорганізація, захищена від будь-якого адміністративного тиску чи прямого втручання з боку органів державної влади, в умовах справжньої демократизації і модернізації суспільства слугуватиме вітчизняному громадянському суспільству.
Література:
1. Вінніков О.Ю., Красносілецька А.О., Лациба М.В. Показники розвитку громадянського суспільства України у європейському контексті. Показники розвитку громадянського суспільства в Україні; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. К. : Агентство «Україна», 2012. 80 с.
2. Пухкал О.Г. Модернізація державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні: [монографія]. К.: Видавн. поліграф. Центр «Київ. унт», 2010. 287 с.
3. Менджул М. В. Сучасний етап розвитку громадських організацій в Україні: історико-правовий аналіз. Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Лісабонська стратегія як визначальний чинник європейської інтеграції в галузі освіти і науки», 6–9 трав. 2020 р.). М-во освіти і науки України, Закарпат. держ. ун-т. Ужгород: Ліра, 2020. С. 200–207.
4. Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі. База даних “Законодавство України”/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_209