Забезпечення національного сталого розвитку не можливо без врахування стану міжнародних відносин у геополітичному вимірі. Вирішення глобальних проблем обумовлених російською агресією вимагає узгоджених стратегій від рівня міжнародної спільноти до рівня окремих країн. Лише системне вирішення російського питання спроможно забезпечити сталий розвиток.
Росію можна визнати «уособленням світового зла». Жодна інша країна не представляє загрози для світу ядерним знищенням. Жодна інша країна не приймає насильницьку ідеологію рашизму, яка заперечує право інших народів на існування. За кількістю злочинів і жорстокості нинішній російський режим певною мірою перевищує «досягнення» нацистського Райху. Не згадуючи про такі речі, як постійне порушення міжнародного права, дезінформація, кібервійни, вбивства політичних опонентів за кордоном, диверсії та інше.
Проте найбільш неприйнятним є бажання «не ображати Росію» і «дати можливість Путіну зберегти свою репутацію» [1] штовхати Україну до відмови від частини власної території «заради миру». Втім є, звісно, інша оцінка дій Росії: це геноцид, винуватці мають бути покарані, Україна повинна перемогти. Ця лінія нарешті перетворилася на економічні санкції, які набирають «пекельного» характеру. Проте головне полягає в утворенні антипутінської коаліції з більш ніж 50 держав, які погодилися надати Україні необхідну військову допомогу. За цими фактами стоять дві тенденції політики Заходу - домовлятися з Росією чи карати її жорстко. Прихильниками першої групи є деякі країни ЄС, яких Росія економічно (перш за все енергетично) або фінансово прив'язала своїми лідерами. Не можна виключити, що у Росії є компромат на лідерів цих, яким володіють російські спецслужби. Зазначені країни становлять мізерну меншість, але з урахуванням принципу консенсусу для прийняття рішень, навіть одного такого «троянського коника» достатньо, щоб заблокувати відповідні заходи. Приклади цього вдосталь, достатньо згадати позицію Угорщини. Можливим виходом з цієї ситуації може бути перехід від консенсусного голосування до прийняття рішень кваліфікованою більшістю, про що вже йдуть дискусії. Для цієї групи країн важливі косметичні зміни в Росії, такі як відставка Путіна та поява іншої фігури, яка проголосить свою відданість демократії та миру, а також бажання покращити відносини з Заходом і тому подібне. За таких обставин можливо, що інші країни Заходу приймуть пропозицію «пробачити» Росії її злочини в обмін на ілюзорну співпрацю. Незважаючи на історію Росії, яка свідчить про її неспроможність до демократії та тенденцію до агресії, порушення зобов'язань, підступності і брехні. На жаль, на Заході досі існує недолік в дослідженні реальної історії Росії і винесенні належних висновків з цього. Недолік цієї угодовської позиції очевидний. Вона лише стимулює агресора тероризувати сусідні (і не тільки) країни, вигадуючи нові «приводи». Фактично, це означає відмову Заходу від своїх принципів та основних позицій, незалежно від того, наскільки красиво вони можуть бути сформульовані. Самий трагічний наслідок такого підходу полягає в тому, що в найближчому майбутньому Росія може знову відродитися як монстр.
У таких умовах Україна не може обмежуватися роллю спостерігача в ситуації. Усі органи влади - президент, парламент, уряд, місцеві органи самоврядування, і громадянське суспільство повинні висловити тверду позицію щодо неприйнятності дій Росії, які завдають шкоди Україні. У разі зміни політичного режиму в Москві Україна повинна настояти на виконанні ряду умов, включаючи: виведення російських військ з усіх окупованих територій, включаючи Крим і Донбас; компенсацію Росією всіх завданих збитків; видачу воєнних злочинців, включаючи найвище політичне і військове керівництво Росії, притягнення їх до міжнародного суду; прискорений вступ України до НАТО за прикладом Фінляндії та Швеції; підтримку швидкого приєднання України до ЄС; допомогу Заходу у відновленні інфраструктури; процес "дерашизації" Росії [2, с. 206].
Існують ще дві можливі опції для поліики Заходу. Перша передбачає суворий тиск на Росію, включаючи високий рівень економічного тиску і її повну міжнародну ізоляцію, що позбавить РФ можливості загрожувати іншим країнам і відновлювати свої втрачені можливості у майбутньому. Такий підхід передбачає лише забезпечення базових потреб населення Росії та відсутність загрози від РФ іншим країнам. Зараз ми фактично спостерігаємо саме цей сценарій дій Заходу. Другий варіант передбачає серйозні зусилля спрямовані перетворення сучасної Росії на низку незалежних миролюбних держав, які будуть відповідальні за свій економічний, соціальний і культурний розвиток і з часом стануть частиною демократичного світу. Такий підхід потребує революції свідомості політичного класу на Заході. Для багатьох політиків на Заході цей варіант може здатися «розривом зі стереотипами». Але саме драматичність ситуації полягає в тому, що після 24 лютого 2022 року стандартні підходи більше не працюють, їх необхідно негайно відкидати і діяти креативно. Надто велика загроза від світового тоталітаризму. Цей план дій повинен бути інтегрованим та включати широкий спектр заходів, таких як зовнішньополітичні, економічні, фінансові, енергетичні, соціальні, інформаційні, кібернетичні, спеціальні та інші. У України та Заходу є інтелектуальний потенціал для реалізації цього плану.
Проте, чи є можливість втілити цей сценарій на практиці сьогодні залишається питанням, оскільки більша частина західного керівництва, схоже, не готова до сміливих дій і не має політичної волі для цього. Можливо, з часом з'являться впливові особи, які підтримають цей план; деякі з них вже існують. Є надія, що з часом Захід зрозуміє, що дезінтеграція Росії є єдиною передумовою для його власної безпеки. Замість цього, існує гібридне розуміння необхідності завершення впорядкування Росії та страх перед жорсткими, але необхідними діями. Це може мати свої вартість, включаючи тисячі невинних жертв для України та значні фінансові затрати для Заходу, які, однак, швидко амортизуються завдяки співпраці з постросійськими державами.
Отже, розмови про сталий розвиток без врахування геополітичних реалій позбавлені сенсу.
Література:
1. Макрон не погодився з Байденом, який назвав Путіна "м’ясником". Європейська правда. НЕДІЛЯ, 27 БЕРЕЗНЯ 2022, 16:21 // https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/03/27/7136740/
2. Огризко В.С. Доля недоімперії. К.: ДП «ГДІП», 2022. – 211 с.