В Україні, в умовах нових викликів, у тому числі пов’язаних з військовою агресією росії, проблеми реалізації політики зайнятості населення та регулювання ринку праці задля збереження та розвитку економіки країни виступають на перший план. У цих питаннях Державна служба зайнятості виступає провідним інститутом стимулювання зайнятості населення, як на національному, так і на регіональному рівнях. Таким чином, від розбудови Державної служби зайнятості залежить не тільки якість надання послуг населенню, а й їх ефективність у сприянні зайнятості.
Багато науковців присвячують свої дослідження питанням розв’язання проблем функціонування Державної служби зайнятості: О. Баришнікова, Т. Вітряк, М. Зуб [5], Кожем’якіна, Ю. Маршавін [1], І. Рудченко [4], А. Токар, Д. Шуліка [5], Л. Яценко та інш. Однак, з виникненням нових викликів ці питання потребують подальших розробок. Аналіз публікацій провідних науковців вказує на значні напрацьовані теоретичні та практичні знання, які потрібно якнайшвидше реалізовувати, враховуючи різні аспекти особливостейрегулювання зайнятості населення та сучасні реалії.
Розглянемо основні етапи еволюції та розвитку Державної служби зайнятості України. Можна стверджувати, що служба зайнятості за роки незалежності зазнала значних перетворень та пройшла декілька етапів: зародження, становлення та розвитку. Для визначення перспектив подальшого розвитку Служби необхідно розглянути особливості функціонування на кожному із зазначених етапів.
Першим етапом визначаємо період 1990-1993 рр. Цей етап можна вважати зародженням служби зайнятості. До 90-х років державні функції регулювання праці в Україні повністю реалізовувалися профспілками. Після того як ці функції передали до державних органів комплексна система контролю зазнала розпорошення.
У 1990 році Верховна Рада УРСР прийняла Закон України «Про зайнятість населення». Закон став правовим підґрунтям для формування інфраструктури ринку праці – державної служби зайнятості і Державного фонду сприяння зайнятості населення.
Таким чином, основи сучасної служби зайнятості було закладено у 1990 р. [3], служба зайнятості стала виконувати роль основного структурного елементу формування відповідноїінфраструктури ринку праці як на національному так і на регіональному рівні. Головна мета створення служби – стабілізувати ринок праці та створити умови для реалізації прав громадян із зайнятості, а також забезпечити соціальний захист незайнятого населення. З отриманням незалежності країни, функціонування державної служби зайнятості здійснюється в форматі центрів зайнятості, які стали основним інструментом регулювання ринку праці на регіональному рівні.
Другий етап розвитку державної служби зайнятості пов'язаний з 1995-1999 рр. На цьому етапі створено державну інспекцію праці (ДІП) Міністерства праці. В цей період, державні інспектори праці реалізовували свої функціональні обов’язки, знаходячись у складі трьох окремих структур. А саме:
- структурний підрозділ Мінпраці - Головна Державна інспекція праці;
- структурні підрозділи управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій - Територіальні державні інспекції праці;
- центральний та місцеві органи Державної служби зайнятості - Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Однак, негативні процеси, що відбувалися в економіці країни в цей період (невідповідність попиту і пропозиції робочої сили; стрімке погіршення умов праці; зростання рівня бідності та безробіття українського населення; незадовільна інфраструктура; велика заборгованості заробітної плати, відбувалося стрімке розмежування різних верств населення за отриманням доходів, як та рівні територій так і у розрізі соціальних груп та верств населення) лише підтверджували той факт, що запроваджена модель Державної інспекції праці належним чином не працювала та не змогла ефективно виконати покладені на неї функції [4].
Стало ясно, що в країні необхідні соціальні реформи. У 1997 році був виданий Указ Президента України «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 рр.». Цей документ визначав пріоритетні стратегічні цілі соціальної політики на рівні держави та в регіональному аспекті. Державна служба зайнятості була задіяна у розробці та впровадженнідержавних і територіальних програм зайнятості.
Таким чином, у період 1995-1999 рр., не зважаючи на складні економічні умови, сформована інституційна основа державної служби зайнятості. Накопичено великий теоретичний та практичний досвід щодо реалізації Державною служби зайнятості основних її функцій, а саме: ведення обліку безробітних та стимулювання зайнятості; виплатидопомоги по безробіттю, перепідготовка та навчання незайнятого населення з урахуванням сучасних потреб ринку праці. Основна специфіка функціонування державної служби зайнятості в цей період – це перенесення фокусу уваги на створення умов сприяння зайнятості та кращого задоволення потреб громадян у праці в регіонах [1].
Третій етап розвитку Державної служби зайнятості визначає період 2000-2015 рр. На початку 2000-х років усі функціонуючі центри зайнятості почали впроваджувати Єдину технологію обслуговування незайнятого населення при наданні послуг. Ця технологія отримала визнання практиків- працівників центрів зайнятості, а також зарубіжних спеціалістів та сприяла поліпшенню якості надання послуг та підвищенню іміджу служби в очах населення.
Якщо говорити про структуру Державної служби зайнятості, то вона мала вигляд піраміди. Основу цієї структури складав Державний центр зайнятості. Основні його функції полягали в розробці та реалізації державної політики зайнятості та розробці методичних рекомендацій щодо діяльності територіальних структур Служби. Наступний рівень був представлений обласними центрами зайнятості, які відповідали за організацію діяльності та контроль підпорядкованих їм структур на місцевому рівні.
Однак негативні фінансово-економічні та соціально-політичні процеси в країні мали значний вплив на ринок праці, а саме: прискорення міграційних процесів, зростання безробіття та скорочення попиту на робочу силу. Все це дало поштовх до пошуку та впровадженню нових підходів щодо підвищення ефективності діяльності служби зайнятостів регіонах України.
Однією з найважливіших та знакових подій для розвитку ринку праці в Україні стало прийняття в 2004 році Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У 2014 році завдяки прагненню суспільства до євроінтеграції відбулася зміна влади в Україні. У цьому ж році підписано Угоду про асоціацію України з європейським союзом, яка передбачала політичну асоціацію та економічну інтеграцію України в сім’ю європейських країн. З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, а також підвищення ефективності державного управління у сфері зайнятості населення Кабінет Міністрів України у березні 2014 р. своєю постановою ліквідував Державну службу зайнятості.
Також згідно цієї постанови визначено центральний орган виконавчої влади, на який покладено функції регулювання діяльності нової державної служби зайнятості. Таким органом визначено Міністерство соціальної політики України. Основні його функції: регулювання ринку праці, забезпечуючи формування та реалізуючи державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального діалогу, соціального захисту.
Треба відзначити позитивні напрацювання Державної служби зайнятості за цей період це: впровадження сучасних інформаційних технологій з надання послуг; впровадження інноваційних форм співпраці з роботодавцями; робота з підвищення кваліфікації співробітників служби зайнятості; удосконалення матеріальної бази тощо. Однак, не зважаючи на перераховані досягнення основну свою задачу - підвищення ефективності політики зайнятості в регіонах України, служба зайнятості в цей період виконала не в повній мірі, оскільки на протязі 2000-2015 рр. працювала більше як соціально-економічна структура, вчасно виплачуючи соціальні виплати, а вже потім – займалась працевлаштуванням незайнятих громадян [2].
Крім того, центри зайнятості виявилися не готовими до більшості проблем, що проявилися в цей період в Україні, а саме: війна на Сході країни, велика кількість переселенців, припинення діяльності значної кількості підприємств та організацій, їх релокація в безпечні регіони, зростання рівня безробіття, заборгованості із заробітної плати та падіння загального рівня життя населення. Все це негативно позначилося на ринку праціта сприяло загостренню ситуації із зайнятістю населення в регіонах. В таких кризових умовах Державній службі зайнятості необхідно було переглядати стандартні підходи та принципи своєї роботи, щоб швидко реагувати на сучасні виклики та відповідати новим вимогам.
Четвертий етап розвитку Державної служби зайнятості України припадає на 2016-2022 рр. Він пов’язаний з використанням європейських підходів і практик, а також осучасненням української системи управління ринком праці згідно європейських стандартів.
Державна служба зайнятості у цей період складається із системи державних установ. Діяльність Служби спрямовується та координується Міністерством економіки України. Також відбувається зміна правил і умов функціонування Державної служби зайнятості, а саме: удосконалення стимулювання зайнятості задля створення умов реалізації потенціалу певних категорій безробітних на ринку праці; впровадження нових методів вроботі із зареєстрованими шукачами роботи; деякі зміни щодо принципів визначення підходящої роботи; впровадження нових механізмів розрахунку допомоги по безробіттю; визначення статусу Національного агентства зайнятості в системі державної служби зайнятості з розмежуванням його функцій та повноважень. Був реорганізований Центральний апарат державної служби зайнятості, у його структуру ввійшли регіональні центри зайнятості в усіх областях України, 583 базові центри зайнятості [4].
Реформа Державної служби зайнятості у цей період передбачала удосконалення діяльності базових центрів зайнятості. Суть оптимізації полягала в передачі більшості господарських функцій на регіональний рівень. Це дозволило скоротити витрати адміністративні витрати та зменшити робоче навантаження на малі базові центри зайнятості.
Реформування державної служби зайнятості відбулося у напрямі стимулювання службою зайнятості створення нових робочих місць та підвищення зайнятості населення в цілому в країні. Основну увагу приділено питанням дослідження ринку праці, аналізу та тенденціям розвитку, прогнозування на регіональному рівні. Досить жваво впроваджуються нові підходи в роботі з незайнятим населенням: дистанційне навчання безробітних, впроваджуються нові сервіси з надання послуг як роботодавцям так і безробітним [1].
П’ятий етап (2022 р.- по теперішній час) - ринок праці в Україні переживає занадтоскладні часи. Державній службі зайнятості доводиться враховувати нові реалії та виклики, пов’язані із російською агресією. Ситуація на ринку праці у 2022 році суттєво відрізнялася від минулих років, була дуже складною та невизначеною.
Ситуація у сфері зайнятості характеризувалася зменшенням кількості працюючих підприємств, значний відсоток підприємств було релоковано у зв’язку в воєнними діями у більш безпечні регіони, відбулося безпрецедентне скороченням попиту роботодавців на працівників через зниження економічної активності, зростання рівня безробіття, затримки у виплаті заробітної плати тощо. Усі ці процеси вимагають шукати нові підходи та методи стимулювання ринку праці та зайнятості населення задля збереження та розвитку економіки країни.
Реагуючі на нові умови, служба зайнятості з початку воєнних дій максимально спростила та автоматизувала ряд послуг, запровадила нові сервіси та підходи до надання послуг. Незважаючи на певні складнощі та враховуючи потужні виклики, у 2023 році Державна служба зайнятості продовжує змінюватися до вимог часу та удосконалювати активні програми зайнятості для підвищення конкурентоспроможності українців на ринку праці, розвиває співпрацю з учасниками ринку праці.
Отже, етапи еволюції та розвитку Державної служби зайнятості та їх короткахарактеристика наведено у таблиці.
Таблиця
Еволюція Державної служби зайнятості в Україні
Етапи еволюції та розвитку Державної служби зайнятості
Характеристика
І – 1990-1993 рр.
Зародження служби зайнятості, як основного елементу інституційного наповнення інфраструктури вітчизняного ринку праці
ІІ – 1994-1999 рр.
Формування інституційного облаштування державної служби зайнятості, в цілому, та в регіонах, зокрема, накопичення практичного досвіду виконання її основних функцій
ІІІ – 2000-2015 рр.
Функціонування ДСЗ на засадах розширення її інформаційно-технічних можливостей, підвищення рівня кадрового забезпечення, застосування нових форм і підходів у співпраці з роботодавцями та безробітними, підвищення її іміджу
ІV – 2016-2021 рр.
Реформування Державної служби зайнятості в умовах євроінтеграції. Складність реформування ДСЗ полягає,
перш за все, в невизначеності її правового статусу, що зумовлено, перш за все, недосконалістю інституціонального механізму, який має гарантувати додержання правопорядку на регіональному ринку праці
V – 2022-по теперішній час
Державній службі зайнятості доводиться враховувати нові реалії та виклики пов’язані з військовою агресією росії. ДСЗзмінюється, удосконалює активні програми зайнятості для підвищення конкурентоспроможності українців на ринку праці,запроваджує нові сервіси та підходи до надання послуг.
Необхідно зазначити, що подальша діяльність Державної служби зайнятості України потребує підняття її авторитету, зміни принципів її діяльності з урахуванням поточних викликів, подальшого удосконалення її функцій з метою забезпечення ефективного функціонування регіонального ринку праці, підвищення рівня його гнучкості і максимізації продуктивної зайнятості населення.
Зараз дуже складно робити будь-які прогнози щодо розвитку ринку праці в Україні, оскільки все залежить від тривалості бойових дій та їх наслідків для економіки країни.
Література:
1. Маршавін Ю. Етапи становлення та шляхи розвитку державної служби зайнятості України. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/article.
2. Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України : постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 423 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/423-2015-%D0%BF.
3. Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР [Електронний ресурс] : постанова Ради Міністрів Української РСР від 21 грудня 1990 р. № 381-90-п. – Режим доступу http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/381-90-%D0%BF.
4. Рудченко І. В. Інститути функціонування ринку праці в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2008-2/doc/2/13.pdf.
5. Зуб М. Я., Шуліка Д. А. Етапи становлення державної служби зайнятості як основного елементу інституційного наповнення інфраструктури ринку праці. Вісник Хмельницького національного університету. - 2017, № 6. - Том 3. – С. 126-133.