У статті розглянуто роль перекладача у формуванні національної рецепції світової класики на прикладі українського перекладу «Кентерберійських оповідок» Джеффрі Чосера, здійсненого Максимом Стріхою. Авторка аналізує переклад як акт культурного посередництва, у якому перекладач виступає не лише технічним ретранслятором змісту, а й активним творцем міжкультурного діалогу. Теоретичну основу становлять погляди П. Кастенберга та М. Іваницької, які розглядають перекладача як особистість із власною культурною й світоглядною позицією, що впливає на інтерпретацію оригіналу. На прикладі діяльності М. Стріхи простежено, як переклад Чосера українською мовою став не лише лінгвістичним, а й культурно-ідейним явищем — спробою подолати вплив російських посередницьких версій і створити автентичну українську рецепцію англійського середньовіччя.
Особливу увагу приділено зустрічі з перекладачем у межах студентського наукового гуртка, під час якої обговорювалися питання балансу між архаїзацією та доступністю, доместикації й форенізації, відтворення гумору та мовної індивідуальності персонажів. Результати анкетування учасників засвідчили, що переклад М. Стріхи поєднує елементи функціональної еквівалентності, прагматичної адаптації та культурної компенсації, забезпечуючи точність змісту й художню виразність. Зроблено висновок, що особистість перекладача є ключовим чинником у процесі формування української школи перекладу та розвитку національної рецепції світової літератури.
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь