Процес реформування системи охорони здоров'я, який передбачає вдосконалення діагностики та лікування, матеріально-технічного оснащення медичних установ, підвищення якості медичної допомоги сьогодні неможливе без залучення приватних інвестицій. Можливості державного бюджету не відповідають зростання потреб суспільства в медичних послугах, відповідальність за доступність яких несе держава. В результаті з'являються та розвиваються альтернативні форми медичних організацій, і разом з ними розширюються можливості надання платних медичних послуг.
Чим більше розвивається недержавний сектор системи охорони здоров'я та збільшується обсяг інвестицій у приватну медицину, тим актуальніша проблема взаємодії держави та приватних медичних організацій. Варіантом вирішення проблеми є державно-приватне партнерство.
Система охорони здоров'я практично всіх країн, в яких вони побудовані на принципах державно-приватне партнерства, за різними рейтингами входять до найбільш ефективних. Так, згідно з рейтингом Всесвітньої організації охорони здоров'я (World Health Organization's Ranking of the World's Health Systems) за системами охорони здоров'я з190 країн, до першої десятки входять Франція, Італія, Сан Маріно, Мальта, Сінгапур, Іспанія, Оман, Австрія та Японія [1].
У міжнародній практиці, що склалася, близько 60% проектів у охороні здоров'я реалізуються у форматі державно-приватного партнерства, при цьому економиться близько 10% державних ресурсів. Переважно кошти, що залучаються, спрямовуються на будівництво та експлуатацію об'єктів охорони здоров'я, впровадження інформаційних технологій, розробку та виробництво інноваційного медичного обладнання [4; 5].
До моделей державно-приватного партнерства, що найчастіше використовуються, в охороні здоров'я (особливо при зведенні та експлуатації госпіталів) відносяться [1]:
- BTO (build, transfer, operate / побудуй, передай, керуй) - приватна сторона будує чи реконструює об'єкт, потім передає їх у власність публічного партнера, проте експлуатує об'єкт та отримує від цього дохід;
- DBFO (design, build, finance, operate / проектуй, побудуй, фінансуй, керуй) - приватна сторона проектує, будує або реконструює об'єкт, який потім передається у власність громадської сторони за винагороду;
- BOO (build, own, operate / побудуй, володій, керуй) - приватна сторона проектує, будує або реконструює об'єкт, потім експлуатує об'єкт протягом обумовленого з громадським партнером часу та отримує від цього дохід;
- BOOT (build, own, operate, transfer / побудуй, володій, керуй, передай) - приватна сторона проектує, будує або реконструює об'єкт, потім експлуатує
об'єкт протягом обумовленого з публічним партнером терміну та отримує від цього дохід, що передає об'єкт у власність держави після закінчення строку;
– BOLB (buy, own, lease back / купи, володій, передай у лізинг) – приватна сторона проектує, будує чи реконструює об'єкт, потім передає об'єкт у власність громадського партнера, який потім передає об'єкт управління інвестору.
Напрями розвитку та умови впровадження механізмів державно-приватного партнерства у системі охорони здоров'я [2]:
- забезпечення окупності проектів, у тому числі з державною підтримкою, за збереження соціальних зобов'язань держави щодо надання населенню медичної допомоги;
- створення умов доступу інвесторам до довгострокових позикових джерел фінансування проектів;
- підвищення ефективності використання державного майна, включаючи вдосконалення управління майном у охороні здоров'я.
Об'єкти охорони здоров'я, при використанні інструментів державно-приватного партнерства, мають своєрідну специфіку, оскільки мають соціально-значущий характер, де метою діяльності є якісне надання медичної допомоги населенню.
У сфері практичної охорони здоров'я та розвитку медичних інновацій, у рамках державно-приватного партнерства, держава «перекладає» частину фінансового навантаження на приватного інвестора, чим досягається мета вдосконалення та розвитку охорони здоров'я. При цьому, приватний партнер також зацікавлений у співпраці на ринку медицини та наданні фінансових та управлінських ресурсів, оскільки ця сфера належить до найбільш прибуткових. Однак слід врахувати, що початкові витрати на обладнання та будівництво медичних організацій можуть бути дуже значними, що визначає необхідність розподілу ризиків партнерів.
Принципи поєднання приватної медицини і бюджетних медичних установи: – доступності медичної допомоги незалежно від територіальної, відомчої, віково-статевої та расової приналежності пацієнта; – висококваліфікованої медичної допомоги, що забезпечує відповідну якість на основі медико-економічних стандартів; – превентивної спрямованості лікувально-оздоровчих і реабілітаційних програм і дотримання технології диспансеризації окремих контингентів населення; – розроблення та використання високих медичних, організаційних та інформаційних технологій; – здійснення стратегічного управління системою охорони здоров’я на основі пріоритетних цільових комплексних програм; – досягнення найвищого рівня здоров’я і якості життя популяції [3, с. 21].
Таким чином, співпраця державного суб'єкта та бізнес-структур дозволить забезпечити стабільне та якісне зростання сфери охорони здоров'я. Основною метою взаємодії має бути якісне надання медичної допомоги населенню із застосуванням механізмів контролю над наданням бізнес–послуг у сфері охорони здоров'я. Перевага залучення приватного партнера полягає в наявності у нього технологічного та управлінського потенціалу, який ефективніший при вирішенні завдань проектів державно-приватного партнерства, а не з погляду відкладеного навантаження на державний бюджет.
Література:
1. World Health Organization’s Ranking of the World’s Health Systems. Thepatientfactor. com. URL: http://thepatientfactor.com/canadian-health-careinformation/world-health-organizations-ranking-of-the-worlds-health-systems
2. Шилепницький П.І. Державно-приватне партнерство: теорія і практика : монографія ; Ін-т регіональних досліджень НАН України. Чернівці, 2011. 455 с.
3. Разумовский А.В., Полина Н.А., Коптева Л.Н. Перспективы развития государственно-частного партнёрства в здравоохранении. Медицинский альманах. 2013. № 2(26). С. 19–23
4. Мартякова О.В. Державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. 2011. № (13). С. 37–43.
5. Степанова О.В. Стратегічні орієнтири розвитку дер' жавно'приватного партнерства в системі охорони здоро' в'я України. Ефективна економіка. 2014. № 6. URL: http:/ /www.economy.nayka.com.ua
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь