Необхідною умовою демократизації політичної системи України стає подальше реформування інституту державної влади і місцевого самоврядування через поступове розширення самостійності місцевих громад. Але у процесі реформування важливо враховувати вже накопичений досвід, рівень розвитку суспільства, традиції українського народу та його ментальність.
Починаючи з 1991 р., в Україні нарешті відновлені спроби українізувати як місцеве самоврядування, так й інші сфери суспільного життя [1].
Після всенародного обрання 1 грудня 1991 р. Президента України Леоніда Кравчука почалось внесення змін і доповнень до Конституції. Прийняттям 5 березня 1992 р. Закону «Про Представника Президента України» була створена виконавча вертикаль із представників Президента в областях і районах, які здійснювали державну виконавчу владу та контролювали органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих державних функцій і дотримання Конституції та законів України [2].
26 березня 1992 р. була прийнята нова редакція закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», яке визначає місцеве самоврядування як територіальну самоорганізацію громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази [3].
До сфери самоврядування 26 березня 1992 р. Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» [3] було віднесено території базового рівня, населені пункти – місто, селище, село.
14 квітня 1992 р. Президент України видав Указ «Про Положення про місцеві державні адміністрації» [4] ініціатива Президента була використана для того, аби ліквідувати інститут президентських представників повністю, а законопроект було трансформовано в невеликий за обсягом, але вкрай важливий як для України, так і для долі Л. Кравчука та І. Плюща Закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» від 3 лютого 1994 р. [5].
24 лютого 1994 р. був прийнятий Закон України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад». Перший із цих законів фактично означав зміну системи влади в державі: інститут місцевих державних адміністрацій – органи державного управління адміністративно-територіальних одиниць – був скасований (ст. 8). Адміністративно-територіальні одиниці – області та райони – за встановленою процедурою формування адміністративних органів були віднесені до самоврядних територій – так само, як і міста, селища, села (ст. 1 ч. 1). Голови рад усіх рівнів мали обиратися всім населенням, замість держадміністрації знову відновлювалися виконкоми, механізму взаємодії Рад вищого та нижчого рівнів не було передбачено, крім формальної ієрархії. Щоправда, відразу після виборів, 28 червня, було внесено деякі зміни до Закону «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», які регламентують загальні механізми скасування рішень та розпуску Рад (ст. 5), припинення повноважень голови Ради та її виконкому (ст. 6); також записано, що повноваження місцевих державних адміністрацій передаються виконкомам відповідних Рад (ст. 8 ч. 1) [5].
Таким чином, у країні відроджувалася радянська система влади, місцеві державні адміністрації припинили своє існування на районному та обласних рівнях. Перша спроба вирішити питання розведення місцевих та державного бюджетів та фінансового забезпечення місцевого самоврядування зокрема, та спроба розмежувати місцеву державну владу та місцеве самоврядування у цілому, виявилися невдалими.
Прийнята 26 червня 1996 р. Конституція України [6] проголосила первинним суб’єктом самоврядування не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду – жителів села (чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл), селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [6, с. 66].
У Конституції України (1996 р.) у ст. 5 вказується, що народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування [6]. Виходячи з цього положення, органи місцевого самоврядування не є складовою частиною єдиного державного механізму, а діють самостійно, підзвітні, підконтрольні та відповідальні перед своїм населенням, тобто місцеве самоврядування – окрема, самостійна форма реалізації народовладдя, яке спрямоване на забезпечення реалізації прав і свобод громадян.
Тільки Конституція України 1996 р. (ст. 7) закріпила принцип місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією (ст. 140), суть місцевого самоврядування зводиться до гарантованого державою права територіальних громад (жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) та їх виборчих органів самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [6]. Згідно з Конституцією України, органи місцевого самоврядування є самостійним елементом системи управління суспільними справами на територіальному рівні та не входять до системи державної влади [6].
Таким чином, в Україні була відтворена територіальна громада, як форма самоорганізації вільних, рівноправних громадян, яка довгий час існувала на її теренах і має глибоке коріння в традиціях і звичаях українського народу. На сучасному етапі розвитку державних та самоврядних інститутів, громада повинна забезпечити реальну можливість громадянам України, самостійно реалізувати себе в системі політичної влади.
Література:
1. Грицяк І. Місцеве самоврядування України в історії і сучасності / І. Грицяк // Вісник УАДУ. – 1996. – № 1. – С. 53–67.
2. Про Представника Президента України (зі змінами, внесеними відповідними законами України) : Закон України № 2167-12 від 05.03.92 p. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 23. – Ст. 336.
3. Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування в Україні : Закон УРСР № 533-12 від 07.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 2. – Ст. 5.
4. Про місцеві державні адміністрації : Закон України № 586-14 від 9 квітня 1999 р. // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 18. – С. 3–22.
5. Про формування місцевих органів влади і самоврядування : Закон України № 3917-XII від 03.02.1994 p. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – № 22. – Ст.144.
6. Конституція України. – К. : Парламент. вид-во, 1996. – 72 с.
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь