Розглянуто поняття «пасіонарність», здійснено його аналіз та аналіз похідних від нього понять, викладених у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних учених у галузі психології, соціології, педагогіки та інших гуманітарних наук.
За допомогою порівняльного аналізу та контент аналізу поглиблено уявлення про феномен пасіонарності, місце та значення його як поняття в науковій літературі; дано оцінку критичним підходам щодо його вживання.
Доведено, що пасіонарність як явище слід вважати не лише біологічним феноменом, але й соціологічним, соціально-педагогічним, психологічним. У сучасному розумінні категорію «пасіонарність» у соціально-філософському вимірі слід визначати як психологічний чинник, що впливає на формування лідера. У психологічному – як непереборне внутрішнє бажання індивіда до діяльності, направлене на здійснення якоїсь мети. Звернуто увагу на те, що термін «пасіонарність» вийшов за межі теорії етногенезу сформульованої Л.Н. Гумільовим. Зазначений термін перестав характеризувати виключно процеси розвитку етносів, його стали застосовувати і до вузьких груп людей, окремих особистостей та до окремих проявів їхньої поведінки.
Подано авторське визначення поняття «пасіонарність» – це поведінкова властивість, яка обумовлює прагнення до активної соціальної діяльності, у наслідок чого пасіонарна особистість нехтуючи ризик та небезпеку не може не вчиняти діянь, які змінюють її соціальне середовище.
Зроблено висновок, про те що поняття «пасіонарність» проникло у міждисциплінарний простір і міцно вкоренилось там, набувши статусу міждисциплінарної категорії.
Стаття містить перспективи подальшого вивчення проблеми використання в науковому обігу зазначеного поняття.
Abstract
Keywords (in English)