Сьогодні вже остаточно означилися межі державного і приватного секторів медицини, Водночас трансформаційній системі притаманні невизначеність, уповільнення одержання медичних послуг, недоступність вторинної і третинної ланок медицини на безоплатній основі без сімейного лікаря, недофінансування програми медичних гарантій. У цих умовах спостерігається незадоволеність населення медичною реформою.
Дослідженням питань організації й упровадження приватного медичного сектору у систему охорони здоров’я в Україні займаються С. Вовк, Ю. Іванова, В. Карлаш, В. Лехан, О. Мартякова, Н. Мачуга, К. Ягельська, Т. Ямненко.
В умовах підвищення значущості приватної медицини на ринку медичних послуг актуалізується набір ринково орієнтованих інструментів, за допомогою яких функціонують мотиваційний та фінансово-економічний механізми системи охорони здоров’я, а також відбувається стимулювання активності суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я.
На думку Ягельської, К. Ю. [1], такий комплекс інструментів може бути представлений трьома блоками, що розкривають фіскальний аспект системи охорони здоров’я, податкове стимулювання учасників ринку медицини і медичний маркетинг. Якщо фіскальні інструменти здебільшого націлені на фінансування діяльності закладів охорони здоров’я та реалізацію програми державних гарантій за рахунок видатків, то податкові і маркетингові забезпечують ефективне функціонування приватного сектору за рахунок державної підтримки бізнесу, з одного боку, і реалізацію медичних послуг як елементу комплексу маркетингу в сучасній соціально-орієнтованій ринковій економіці – з іншого. Відповідно, третя група складається з ринково орієнтованих інструментів [1].
Більшість приватних клінік побудовані на рівні найсучасніших стандартів з використанням нових будівельних матеріалів і з урахуванням усіх санітарних норм. Як правило, вони оснащені сучасним медичним устаткуванням, комп'ютерною технікою, лікувальні процеси виконуються за новітніми технологіями із застосуванням кращих матеріалів провідних світових виробників [4; 5].
У сфері приватної медицини працює 13553 (59,3%) фізичні особи — підприємці, більшість з яких становлять: стоматологи — 8818 (65,1%), спеціалісти з ультразвукової діагностики — 726 (5,3%), акушерства та гінекології — 583 (4,3%), дерматовенерології — 418 (3%), урології — 163 (1,2%), хірургії — 92 (0,67%) та інші — 20% [6; 7].
Основні недоліки власників приватних клінік:
- оформлення торгової марки відкладається на потім;
- не розділяється компанія — власник нерухомості та компанія — надавач послуг;
- персонал не «прив’язується» договорами;
- існує заплутаність у тому, хто чим володіє та керує (мікс суб’єкта підприємницької діяльності, юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців);
- політика активної податкової мінімізації;
- розповсюдження ділової інформації [8].
Активізація приватного медичного сектору можлива за рахунок публічно-приватного партнерства. Перспективною моделлю публічно-приватного партнерства в галузі охорони здоров’я може стати здійснення приватним партнером реконструкції державного (комунального) медичного закладу, а також одержання права на експлуатацію і обслуговування інфраструктури такого закладу упродовж терміну окупності фінансових інвестицій. Взаємодія держави і приватного бізнесу в галузі охорони здоров’я може проявлятися також в участі приватних установ у наданні безкоштовної медичної допомоги населенню [2; 3].
Пріоритетним визначено розвиток інфраструктури охорони здоров’я, що базується на залученні приватних інвестицій і довгостроковій взаємодії держави і бізнесу.
В Україні почала розвиватися приватна медична практика, у тому числі й на рівні первинної допомоги. Що активнішим буде цей процес, то більше довіри до нього виникатиме в населення. Своєю чергою новостворена Національна служба здоров’я України повинна сформувати чітку політику співпраці з приватно практикуючими лікарями первинної ланки, а також з приватними медичними центрами.
Література:
1. Ягельська, К. Ю. Державна медицина VS приватна: у пошуках ефективного організаційного інструментарію системи охорони здоров’я у контексті економічної взаємодії. Підприємництво і торгівля, (27), 2020. - 76-81.
2. Петрик С.М. Форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я. Економіка, управління та адміністрування 2020. № 2(92). С. 88–94.
3. Мазурок О.В. Державно-приватне партнерство як засіб підвищення ефективності системи охорони здоров’я. Державне будівництво 2016. № 2. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2016-2/doc/ 5/03.pdf.
4. Бедрик І.О., Буравльов Л.О. Державне регулювання приватної медичної діяльності: організаційно-правові засади // Економіка та держава. – 2008. - № 6. – С. 94 – 96.
5. Буравльов Л.О. Правове регулювання державного управління у сфері приватної медичної діяльності (теоретико-методологічні засади) // Україна. Здоров”я нації. – 2008. - № 1 (5). – С. 62 – 64.
6. Мартишин О.О. Медична реформа в Україні: роль приватної медицини. URL: https://www.umj.com.ua/article/115224/medichna-reforma-v-ukrayini-rol-privatnoyi-meditsini
7. Оцінка медичної сфери. Соціологічна група «Рейтинг» URL: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/ocenka_medicinskoy_sfery.html?fbclid=IwAR0m4bNlVvOWDHuHbeURyhi2PE3zO6nr2jpUlKtp-CacxdhzLH5xETi46M0
8. Рынок медицинских услуг в Украине. Inventure URL: https://inventure.com.ua/analytics/investments/rynok-medicinskih-uslug-v-ukraine.